коли рве кришу, гормон щастя зашкалює, коли здається знаєш, що все буде класно, коли ніби нічого й невідбувається, а тебе пре.. Таке було нераз. Чомусь давно я вже забув це відчуття. Зараз маєм відчуття стабільного польоту, впевненої походки, стоя на двох ноганх спостерігаю як рухається світ. Старію? Чого все так складно.. і пиво не те і дівчата бляді. І гроші похуй..

Чим більше чогось хочу тим більше воно віддаляється від реальності в такому вигляді в якому я цю річ хочу. Хочу одну красиву розумну освідчену люблячу дівчину.. а получається СІСЬКЄ. Хочу довіряти людям, а найближчі з них тебе кидають. суки. Хочеться поїхати на край світу, а ні з ким. Бо всім простіше знайти відмазки чим поїхати.

Щодо поїхати. Мене дивує як наші люди мріють кудась  сібатись поїхати. Чим дальше місто, тим ярче маняще світло нічних фонарів, і без думки про те, що вприцнипі неважно де ти, гловне щоб ТИ, а не тебе.. сумно. Все в мене кльово але сумно.

Стимул, в більшості людей це гроші, в мене гроші як стимул не працюють, гроші це мета, а заради чого? Для себе і так є.. Для чогось чи когось я можу будь де і будь що. От тільки нема того стимулу.

PS пост про все.