Минулого року я мріяв про одну конкретну річ, для цього я важко працював і врешті решт здобув те, що я хотів.

Цього року 1 січня я захотів от такого:

Не скажу, що це реально досягнути за 1 рік, але немає нічого неможливого, головне хотіти

А що писати? Гора роботи, море перспектив над якими потрібно працювати. Часу немає на сантименти. Вчора випадковго натрапив на фото 3х річної давності. І згадав про блог. Мій блог. Ех.

Молоді таланти.

14 річна японська дівчина мочить на барабані акі ацкий сотона! Шкода, що в Японії вона коли виросте, то швидше за все гратиме щось типу Bulet for my valentine..

6 річний засранець грає на барабанах і заглядує за двіками.

FFFUCK. А що я робив в таких роках?

Нормальні пацани реставрують і покращують нормальну техінку.

Оце хороший варіант для хоббі, не то що зази\тази з двигуанми які ізначально запроектовані на лажу

В силу досвіду помітив. Чим більше в людини перманентної незавершеності в справах тим менше шансів в неї стати спецом в тій області. Проста статистика. Незавершеність є у всіх і всюди. Але оця ретельність, старання до довершеності і відрізняєш хорошо чи хорошого майбутнього спеца, він просто..

Хто вважає себе “хардкорним юніксоїдом” і не знає цього імені той повний лох!

Хто хоче мати уявлення як я зараз живу?

Уявіть, що ви сидите на дивані, в холі готелю де є халявний wifi. З холу є прямий хід в ресторан де можна поїсти. Запах їжі зранку\в обід\вечером це добре, але коли ти його чуєш майже постійно, це починає дратувати. Лягати спати треба тоді коли вже ніхто не ходить холом. Можна і раніше але постійний шум спати не дасть. От так сиджу я на дивані, а всі навколо ходять, говорять, шумлять, займаються своїми справами… Нічого, “скоро” я отримаю ключі від власного “номера”