Думки

“Через жопу”

Всім відомий вислів “через жопу”, і його значення, доречі навіть в вікіпедії є про нього :) . Для себе недавно вивів один з його підвидів “спілкування через жопу”, це коли спілкуються навіть не в асі, чи по імейлу, а статусами в соц мережах, в тих самих месенджерах і тп, статусами з натяками чи лінками на “корцінку”. ІМХО чим простішим і доступнішим стає спілкування, тим більші очі в страху від наслідків цього самого спілкування.

А ще в статусам мені подобаються “розумні фрази кредо одноденки”, пише в людини наприклад “двічі в одну річку неувійдеш”, і людина готова бити себе п’яткою в груди, що від сьогодні це її життєве кредо, але завтра забувєа про що взагалі писало в статусу не те що про кредо і свою тодішю псевдопозицію :) Зате в момент “стоянні в цій позиції”!!!

В плані висновку: красиві слова ніщо, вчинки теж самі по собі ніщо інше як наслідок, і не можуть особливо характеризувати людину. Важливий баланс між словами і вчинками, слухати що людина говорить і що робить насправді, включати мозги, можна багато зрозуміти. На рівні підсвідомості, люди говорять що хочуть,і роблять т о на що їх штовхає своє внутнішнє я, чи зовнішнє в плані обставин. Різниця між тим і тим часто і є те чим є людина насправді :)

Віскас

З реклами віскасу: “..За що ваша кішка любить віскас? 80% м’яса..бла бла бла”. Йолкі палки, че ж більше чим в ковбасі яка навіть має право називатись ковбасою згідно ДСТУ.

Парадокс.

Недавно познайомився з цікавою людиною, хорошим співрозмовником і.. кореспондентом одного всеукраїнського журналу. Це в якості пролога. От вона мене нині запитала:

21.09.2009 21:12:54:
минулої президентської кампанії у церквах закликали голосувати за того чи іншого кандидата

21:13:11:
чи відбувається таке нині?

Сам я до церкви не часто ходжу,  тож почав згадувати про знайомих, які б розказали, яка там ситуація на “фронтах”. Цікаво получається: хто регулярно ходить до церкви, той і в партії є “активним членом діячем”, тобто якщо в нас в церкві і агітують за якусь партію то ці “діячі” правди  не скажуть, ну хіба би агітували не за “ту” партію, але власне кожен політик ходить в “правильну” церкву, тому такі випадки виключені. А от хто безпартійні, то вони і до церкви власне не дуже часто ходять..

Що ж це получається? Хто в партії, той і в цекрві, а хто “недуже”, то ні там ні там. Парадокс? Чи ярмарка лицемірства?

Про розчарування і сірість

Мене найбільше гнітить не сам факт розчарування, а усвідомлення того, що це так є, було і буде. Ця сірість і одинаковість, шкода що це стало буденністю. Краще б розчарування приносили справжні почуття, негативні почуття це також почуття, навідміну від цеї сірості і нейтральності. Треба з цим боротись.

Мій досвід на радіо

Так получилось що потрапив я на програму “ранковий гість” чи щось типу цього на ух радіо. До цього на радіо я ніколи не був. Уявляв собі все трошки інше. Але про все попорядку. Тема розмови була “галицький фотоклуб”

Приміщення:Сидиш окремо від ведучої, в маленькій закритій будці (в кого клаустрофобія тому весело), чуєш її тільки через навушники, говориш через мікрофон. В тій будці є міні столик стілець і мікрофон з навушниками, все більше нічого.

Сама програма: Це мабуть перший раз з шкільних років що я стільки часу безпереривно слухав радіо і одну і туж хвилю. Дозволило зрозуміти степінь “конвеєра реклами”, питання-відповідь-після-реклама, і так по колу. Діалогу як такого не передбачено. Доречі про спілкування, воно мені нагадало як колись по мобільних телефонах дзвонили по 2 секунди: питання відповідь, і перерва:) Немає того що називається “eye contact” з ведучою, враження ніби говориш по телефону.. в разі діалогу було б приємніше бачити співрозмовника.

Настрій: На початку мені здалось що я на екзамені на першому курсі, хоча казали, що вродь нормально говорив, хоча я так не думаю :) Потім розслабився і вже міг говорити багато і втему, але розігнатись не було де :)

серце в коробці

Розбирав нині ялинку. Ялинка вдома це завжди кусочок дитинства, наївного щасливого яскравого та безхмарного. Одна з багатьох причин на це, це іграшки. Старі старі, ще мамині, чи ті які її подарувала бабця. З кожним роком їх стає все менше і менше. А спогади наче концентруються в тих маленьких виживши іграшках. Колись обов’язкового куплю нові іграшки до власного дому, і продовжу традицію щорічного їх збереження та передачі між поколіннями. Read more »

про несправедливість

Несправедливості насправді не існує. Справедливість в кожного своя, як і несправедливість теж, коли чиясь справедливість з вашою не співпадають получається “несправедливість”. Хибно вважати справедливість якимось глобально узагальненим поняттям. Якби вона існувала то весь світ жив би по єдиній справедливості і всі були б щасливі.

справедлівости нет, начальник (с)

Дратує інше, та несправедливість яка нічия, якій морду не наб’єш, та з якою живеться кожен день. Чому так? Чому нормальним хорошим людям важко? А всяке чмо живе харашо. Чого ті, чия ціна 5 коп в базарний день отримуючь по 5 шансів в день які успішно просирають, коли ти чекаєш свого аж півроку? Чия  це “справедливість”?

Покоління змінюються, люди тупіють. Я не  претендент на звання “сильно розумного”. Але. Мельком нині побачив прямий ефір по ТВ4 про підвищення транспортного податку. Звонить якась пані, і каже “в мене машина 2.9 куба і троє дітей, як мені платити податок?” БЛЯ ну це ж пісдец, не? Як корелюється кількість дітей з кубатурою машини? Крутись, плати, не можеш, – продай машину, купи дешевшу, простішу, не можеш – ходи пішки. Ті кого машина кормить то і не особо жалуються. Інший приклад рагульної тупості:

Жалується водій на штрафи, основний аргумент: зарплати тіж самі, а штрафи підняли, “то підніміть ще й зарплати в 5 раз”. Ну це клініка. Штраф це не сервіс і не продукт з нееластичним попитом. Це покарання, воно має бити по кишені, інакше ніяк. При штрафі в 7 грн чи зарплаті піднятій “відносно штрафів”, більшість їздитимуть аж ні як не по правилах. Не хоч платити – соблюдай закон. Погані дороги – пиши скарги, погані знаки пиши скарги. Чогось всі водії вміють тільки жалуватись. А чи була подана хоть одна скарга водієм на незручне розташування знаків в Тернополі чи незадовільний стан доріг? відповідь – НІ. А якби була? можна було б і доверху дойти, за не вреагування на подібні скарги когось можуть аж ніяк по головці не погладити, а іншим приклад. Але простіше ж просто пожалітись сусіду… А плакатись ми всі вмієм. Це так.

Є в нас не тупі люди але їх мало. Про це іншим разом.

простіть мене, я не винний

…дізнався сьогодні одну цікаву інформацію, давності ще 2006 року. Як то кажуть все не явне рано чи пізно стає явним. Однин чоловік який в Тернополі вважаєтья хорошим спецом в своїй області і авторитетом, ще коли я тільки починав свій шлях на вільних хлібах перейшов мені дорогу. Тоді він ще не знав, що конкретно мені (тай зараз мабуть не знає), а я ще не знав що це він, а між тим моментом і сьогодні ми зустрічались, пили пиво і спілкувались. Read more »