Багато картинок всередині.
вересня 2010
Невже ферарі повертається?
Федюня – молоток. Стрибком на подіумі показав хто був його кумиром, коли він був ще мальцом малим.
Фітіль – підріс синок? Чи випадковість? Але молодець.
Люсік – шкода, але це гонки.
Росберг – надійний як цегла сцуко.
Вебер – молодцом.
Куріца – явно в ферарі хоче 
Педалік Ведров – Атсос Петровіч?
Кобаяші – Зверюга!
Масик – Проїхати всю гонку на шинах які непідходять твоїм налаштуванням і не помилитися – дуже гут.
Про фотографію і твітер
Давно зрозумів: Чим більше ти згіден потратити на якесь фото часу\зусиль тим більше воно варте уваги. Одне діло загружати папками фотографії в соц мережі. Зовсім інша справа це надрукувати фото в великому форматі і вклеїти в альбом. Поперше це дорого подруге, а хто буде дивитися на це в альбомі? Правильно таких фото які б хотілося вклеїти в альбом ще немає. Зразу розумієш який ти фотограф і ціну своїх фотографії. Хоча більшість сучасних “молодих і талановитих” фотографів орієнтуються на вереск всякого ранетсва вкотакті на їхні фотографії.
Пряма аналогія з блогерством: Твітер, якщо ви запитаєте в будького чим цікавий твітер, то обовязково перша ж відповідь буде щось на зразок “туде дуже просто писати, всього 160 символів на повідомлення, і писати можна з мобільного телефона, смсками”. Тобто писати дуже просто і без напрягу для голови. От і зявляються пости типу “їду в маршрутці, напротів мене сидить брудна циганка”, єб@ть тарахтеть як цікаво! Комусь з твоїх 400 фоловерів це цікаво? Та ніхто цього навіть не прочитає. Всі звикли до твого твітер-спаму. І френдять один одного або з взаємності або для кількості. Ще приклад. “Почистив зуби новою зубною щіткою, поранив ясна”. Та срати я хотів на твою зубну щітку! Твітер ніхто не читає, туда тільки пишуть, більшість постів або копіпаст, або лінивий ретвіт який тимбільше нікому не цікавий.Чим простіше “вивільнити творчу масу”, тим менше це комусь цікаво.
Вернемося до фотографії.. Флікр, чудовий ресурс, море фотографів. Але ще більше лайна, чому? Загрузити фото на флікр 1 хв роботи, можна прямо пачкою з лайтрума. Тіж вконтакті, фото можна завантажувати пачками. Старий добрий ЖЖ: щоб загрузити фото, необхідно добряче “наклікатися”, навіть зі всіма “помагайзерами”, всерівно це займає час. Одразу менша кількість говнофото в профільних комюніті. Народ на підсвідомому рівні відфільтвує свої ж “шИдеври” які нікому не цікаві.
До чого це я? Думайте перед тим як писати\тиснути на кнопку. І так далі.
Про медецину, сервіс, і Шнобелівську премію.
Поки займаюсь лікуванням в приватнй поліклініці, паралельно гуглю все що можна по своїй хворобі.
Щодо самої поліклініки:
Плюси
- Хороше приміщення.
- Подекуди нові технічні апарати. (в більшості випадків).
- Лікарі трохи краще ставляться до людей. Хоча все ж таки попахує софком розказують про діагноз вокруг да около, а в очі сказати мол так і так слабо ще.
Мінуси
- Карточки. Театр починається з вішалки, а поліклініка з карточки. Затративши не одну тисячу доларів на дорогі діагностичні апарати, люди так і не зрозуміли переваги електронної історії хвороби..
- “Баба зіна” прибиральниця яка вважає себе “ночальніком”, типова совковська прибиральниця, кричить на всіх без вийнятку відвідувачів, де ви в суху погоду взяли болото, понаносили тут.. А вчора взагалі дерьмо собаче принесли. Парадокс.. Якби все було так ідеально як вона хоче – вона залишилась би без роботи
- “Свої”. Вже в приватній то поліклініці з записами попередніми, можна ж було обійтися без своїх, які ідуть повз очерідь “тільки запитати” і остаються на повне обстеження? Для чого робити запис по годинах якщо є це кумівство? Менталітет одним словом.
- Підхід до лікування совковий: ви робіть то і то і стільки то раз. Ні тобі % успіху лікування, ні побічних ефектів, ні інших застережень. Все доводиться витягувати методом допиту. Іноді лікарі дивуються коли я прошу “на скільки % це поможе, якщо уявити, що є ліки які лікують на 100%”
- Фінансова частина: чорна бухгалтерія на лице. Як підписати договір, мол я ознайомлений і попереджений. Так вони можуть, а як видати чек за отримані гроші так мокрі очі
А взагалі включити ноутбук мене заставила щикалка.. Погугливши я натрапив на цікаву річ.
американец Фрэнсис Фесмайр, а также трое его израильских коллег получили в 2006 г. Шнобелевскую премию по медицине за открытие, что икоту можно излечить при помощи ректального массажа. Причём открытие было сделано ими в разные годы независимо друг от друга.
Одразу згадалася історія Ендрю Гроува. Ця історія ще давним давно заставила мене переосмислити підід до лікування та ставлення лікарів до пацієнтів. Пацієнт має бути активним учасником в цьому процесі, а не лише пасажиром в чужому поїзді.
http://www.forbes.ru/forbes/issue/2008-02/12124-poslednee-srazhenie-grouva
американец Фрэнсис Фесмайр, а также трое его израильских коллег получили в 2006 г. Шнобелевскую премию по медицине за открытие, что икоту можно излечить при помощи ректального массажа. Причём открытие было сделано ими в разные годы независимо друг от друга.
Чудесні глюки :)
Сьогодні тестував прототип одної тули. Вона з легкістю конвертнула 3000грн в 23тис доларів по курсу 7.8 І тут же 100долл в -560грн по тому ж курсу. Я прибалдів
Про дорогу родину
Прийшла “батька цьоця”, батька нема, а всім решто на неї пофіг, я навіть незнаю чи я її бачив колинебудь. Всі сидять культурно слухають як вона жує соплі і кивають головами Так людина отримує свою порцію пожаління… А мене від того болить голова.
