[postsinglepic=307,280]
серпня 2008
Робоче…
Сидю працюю, люблю цей стан коли мозок працює на щось крім самозагрузу (idle). Дзвінок на моб. Невідомий номер, я не зразу впізнаю хто дзвонить. І взагалі застатий в розплох, на питання “що робиш” відповідаю “не знаю”. Пробую вгадати кому належить цей жіночий голос. Згадую, хоча в голос кажу “вгадав”. В той час в месенджер від колеги приходить фраза дня. (а може й місяця):
“Ті, що самі дзвонят, то самі апасні”.
Кладу трубку, ржу… занавес.
Про принципи та звязок між пляшкою пива і зрадою.
Часто так буває, що є в людини свої принципи, звісно принциповість це не завжди добре і частіше зле. Але все ж таки, має людина свої принципи, і живе ними, не зраджує ним. Для мене це як ознака надійності, – послідовне слідування своїм принципам. Ще є така річ – гнучкість, не слід її путати з відступами від принципів, той хто відступає від своїх принципів і називає це гнучкістю якраз і є негнучким.
Так от, випадок з життя. Назвемо людину Х. З принципом ніколи не пити пива. Він пє і вино і коньяк, але не пиво. І має ще декілька мілких і безобідних принципів. Одного разу Х випив пива.. “Чому?” спитав я, відповідь була не внятною та якоюсь винуватою перед самим собою. Коли ж ця людина наступного разу зрадила своїм же принципам, на аналогічне питання відповідь була більш простою і не такою його коробящою, мол, та, ладно, буває всяке.
Згодом ця людина мене серйозно кинула. Я радий що наші дороги розійшлись давно. Мораль така: якщо людина здатна зрадити сама себе, то кинути вас для неї простіше простого. Таких людей треба використовувати але ніколи не підставлятись. Початок зради своїм принципам це початок кінця морального цеї людини, зазвичай потім лишають якісь малоцінні цінності в житті, як гроші, влада, карєра, чи ще якісь типу здобутки особисті. Але ніяких принципів. Безпринципність це не метод і не засіб, це на слідок.
Карпати, похід до гори Довбушанки.
Отже. Маршут приблизно 20км, 8 год ходу вийшло туди і 6 год назад. Словами все не передати, напишу декілька коментарів до фото яких мало. Я зняв 5% того що бачив. Наступного разу вже налаштуюсь вести репортаж, а тут неполучилось. Отже поїхали.
[postsinglepic=291,290]
Про “де в Тернополі нормальний вибір фототехніки?”
частенько мені задають дане питання, мотивуючи то тим що я фотографую, (здаэться на сьогоднішній день всі в той чи інший момент фотографують, тобто мають камеру), чи тим що я “красиво фотографую“, що звичайно мені приємно чути але аж ніяк не доводить те, що я мав би знати “де купити фотоапарат”, а тим більше який. Для мене це питання, що для нормального жонатого чоловіка питання де дівчата по зговірчивіші. Я давно знімаю на одну систему, в мене в ній все влаштовує, на інші я мало дивлюсь по цій же причині, і цікавлять мене технічні нюанси все менше і менше. Я цікавлюсь фотографією, а не технікою, тому ці питання незовсім до мене. Товариші, я вас прошу, я вже давно не цікавлюсь світом компактних камер, і слабо уявляю назви та характеристики сучасних моделей компактних камер, а радити релігію, тобто взрослу систему вважаю, що непотрібно, тому що, якщо людина дійшла до покупки системи то вона мала б знати свої вимоги до системи, і вибір очевидний.
Звісно можу помогти чим зможу, суть цього поста коротко: не путайте мене з консультантом в відділі цифрової електроніки. І не дивуйтесь відповідям незнаю.
